Історія села Топорище
По обидві сторони річки Тростяниці розкинулось наше мальовниче село Топорище.
Історія нашого села веде своє коріння з сивої давнини. За даними Житомирського обласного архіву перша писемна згадка по наше село Топорище датується 1564 роком. Звалося містечко Топориське в складі Великого княжиства Литовського, складалося з 67 дворів кріпаків, що належали поміщикам Київському Григорію Бутовичу, Адаму Олізару, пізніше Коленським і Калетовичам, що робили феодальні наскоки один на одного, в результаті яких гинули селяни – кріпаки.
В ХУІ столітті географічне положення міських поселень на Україні було нерівномірним. Процес формування сітки міст і містечок суттєво ускладнювався постійними і спустошуючими набігами монголо – татарських завойовників.
Такими містечками, як наше село, були відомі нині села Городище, Черняхів, Левков, Олевськ, Романів. Такі містечка називались малими і мали від 100 до 200 дворів.
Ще одна відома сторінка історії села є запис хроніки справи за № 937 про скаргу селян с. Топорище Житомирського повіту Волинської губернії датовану 20-30 червня 1831 року, це скарга до Подільського і Волинського тимчасового військового губернатора на поміщика В. Калінського за введення надмірної панщини, розорення та жорстоке поводження. Селяни відмовлялись виконувати повинності.
З викупних актів переоформленого періоду (реформа 1861 року) видано, що поміщиком Каленському Льву Васильовичу, Калитовичу Юстініану Сільвестровичу належали кращі земельні угіддя, ліси, водоймища, луки, водяні млини. Селяни кріпаки користувалися пустирями і болотами, назви яких збереглись до наших днів (Тресколиз, Маргень, Кремпечеве, Камінь, Рудня, Волохів, Пеньки, Машів).
Щодо походження назви Топорище існує кілька легенд. В одній із них розповідається, що в давні часи, коли с. Топорище являло собою кілька дворів, селяни виготовляли топорища до сокир (топорів), якими нібито торгували. Від цього і пішла назва населеного пункту.
Друга легенда говорить, що назва села походить від держаків до кирок якими користувалися рудокопи на рудних роботах.
В архівних документах згадуються сучасні села Олішівка, Галинівка, Топорищенська Рудня.
У книзі „Волинь”, що видана в 1888 році Батюштов П.М пише, що в Топорищах Житомирського повіту в 1699 році збудовано католицький костьол.
Православна церква згадується в літописі про приходи і монастирі Волинської Єпархії за 1795 рік.
Народ – творець всіх матеріальних благ не мирився з кріпацькою неволею і весь час повставав проти кріпосників. Так оброчні кріпаки і козаки села Топорище у 1863 році підняли повстання проти пана Каленовського, спіймали його на мосту і під загрозою смерті примусили підписати викупний акт на землю. В цьому повстанні брали участь селяни : Степан Гаврилюк, Никон і Лаврін Зубрицькі, Прохор Таргонь. Їхня зброя : піки, пістоль, яким користувалися вони під час повстання.
Побоюючись масових повстань селян – кріпосників, царський уряд і поміщики – кріпосники, скасували кріпосне право у своїх інтересах. Так наприклад у викупному акті від 28.09.1863 року Топорищенський поміщик Калитович Юстініан Сільвестрович за велику суму в 1170 карбованців 50 копійок відпустив на волю 29 ревізьких кріпаків (з двох тяглових і семи піших із земельною площею в 139 десятин 910 сажнів).
У великих на той час селах, відкривалися й школи. Наша школа відкрилася першого жовтня 1901 року і мала назву „Двокласне приходське фундушеве училище”. На утримання школи відпускалося 1140 рублів, на той час в школі навчалося 122 хлопчики і 38 дівчаток. Завідував училищем Іван Васильович Недашківській на його утримання відводилося 500 рублів.
Закону божого учив священик Василь Іванович Михалевич з утриманням у 150 рублів. Були ще вчителі - це Олексій Петрович Луцюк і Зінаїда Григорівна Занкевич. При школі було ¾ десятин землі під садом і городом. Співати вчив вчитель Недашківській.
А ще раніше в 1874 році відкрита Топорищенська іновірська початкова школа в німецьких колоніях. Вчителем був Карл Михайлович Бар на її утримання виділялось 100 рублів і три десятини землі, навчалось 32 хлопчики і 23 дівчинки.
Дослідження про природні багатства нашого краю велися вченими Санкт – Петербурзького гірничого інституту. Так в хроніці за 1901 , 1913,1914, 1928 роки були описані – наша річка Тростяниця, заліжі піску, глини і каменю на околицях села.
Бурхливо розвивалися революційні події, період громадянської війни і іноземної інтервенції з 1918 по 1920 рік. В оточенні національних меншостей (Німців, Поляків, Чехів) селяни Топорищ розділилися на прихильників і ворогів радянської влади.
Перше колективне господарство створено 1922 році. З 1922 – 1924 роки у с. Топорище почались створюватись соціалістичні кооперативи. У 1924 році була створена партійна організація. Сільськогосподарська артіль імені Калініна проіснувала до 1926 року. Головою її був Дубина Тодось Артемович.
За даними Житомирського обласного архіву фонд - 277, номер опису - 1, документ - 148, станом на 1927 рік про наявність в нашому селі 311 господарств, в них - 1544 жителів (єдаков), 1379 десятин, 1448 сажнів землі.
Згадується також і Топорище колонія Коритищ, що підпорядковане сільраді Коритище район Володарський про наявність 110 господарств, 521 житель (єдаков), 889 десятин, 1683 сажнів землі.
В 1930 році почалася масова колективізація сільського господарства. Під час колгоспного руху 1930 – 1932 роки місцеві куркулі ламали машини, знищували племенних коней, робили замахи на активістів села, колгоспу. Так у 1930 році був убитий голова колгоспу імені Леніна Кондрацький Іван Самійлович. У 1932 році куркулями була спалена хата секретаря партійної організації села Топорище Гаврилюка Івана Пилиповича.
У 1934 – 1937 роках православна церква була перебудована на двоповерховий клуб на 400 місць.
У 1941 році мирна праця селян була перервана війною. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися проти німецько – фашиських загарбників 265 чоловік, з них 85 нагороджені орденами та медалями. 151 житель села загинув смертю хоробрих. За визволення села від німецько – фашистських загарбників полягло 77 воїнів Червоної армії. Топорище було звільнене від ворога в грудні 1943 року.
9 травня 1988 році в центрі села Топорище відкрито меморіальний комплекс воїнам - визволителям і воїнам – односельчанам, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
З кожним днем село Топорище все красивішає та розбудовується. Всі вулиці асфальтовано. Побудовано новий Будинок культури. У 1984 році нова двоповерхова школа гостинно відкрила свої двері. У 1998 році збудовано і освячено нову Свято - Троїцьку церкву. В даний час в нашому селі працює відділення зв’язку, лікарняна амбулаторія, школа, дитячий садочок, магазини, кафе, будинок культури, бібліотека. Поступово збільшується і розвивається інфраструктура нашого села.
